Жорстко, без правил та без ‘’плану Б’’: сім принципів української дипломатії воєнного часу

Жорстко, без правил та без ‘’плану Б’’: сім принципів української дипломатії воєнного часу

  • 15.04.2024 05:51

Україні довелося розробити принципи, що суперечать базовим підходам західної дипломатії. Фото з твіттера міністра

У п’ятницю у Києві відбувся Форумі дипломатії воєнного часу, де обговорювали успіхи і проблеми міжнародної роботи України (і ЄвроПравда вже опублікувала про це статтю).

Та повернутися до цієї події варто через програмну промову міністра Дмитра Кулеби. У цьому виступі очільник МЗС уперше детально окреслив правила та принципи України на дипломатичній арені під час повномасштабної війни.

Те, що з 24 лютого 2022 року Україна відкинула ключові правила "мирної" дипломатії – добре відомо. Відтоді агресивний стиль ведення переговорів, геть не дипломатична щирість заяв тощо хоч і зазнали видозмін, але все одно лишаються виразною рисою.

Ця промова систематизує та пояснює підходи України, тож дуже радимо її прочитати.

* * * * *

Чим воєнна дипломатія відрізняється від дипломатії мирного часу, окрім того, що дипломати починають вільно оперувати абревіатурами військової сфери?

Бо є низка конкретних принципів, які відрізняють воєнну дипломатію від класичної дипломатії.

Але перш ніж викласти ці принципи, я хочу наголосити, що воєнна дипломатія не була б можлива, якби Україна у війні не мала союзників. І я хочу подякувати всім країнам, які є нашими друзями, партнерами і союзниками.

Але так само вона б не була можлива, якби не було кого переконувати. А у світі є країни, які потребують переконання, потребують додаткових зусиль. Українська дипломатія напам’ять знає, що і як говорити у Брюсселі та у Вашингтоні, якими є правильні тези і аргументи. А знаходити аргументи і підходи в Африці, Азії, Південній Америці – це мистецтво, яке ми почали опановувати передусім завдяки воєнній дипломатії.

Початок воєнній дипломатії України поклав президент буквально з перших годин повномаштабного вторгнення. Його телефонні розмови, заяви спершу здавалися зовнішнім спостерігачам занадто різкими, контроверсійними, вони порушували стереотипи – але зрештою вони дали свій результат.

Будь-яка людина у звичайній ситуації може поводитися одним чином, а в кризовій – змінює поведінку. Ми ж з вами просто ходимо вулицями інакше, ніж відбиваємося від грабіжників, які на нас нападають, чи не так?

Так само і держави у війні проявили себе інакше. Той, хто міг здаватися сильним у мирному житті, іноді виявляється боягузом і слабким, непридатним в умовах бою. І у нас є такі приклади. І навпаки, дехто в умовах війни раптом проявив себе з найкращого боку.

Звідси базове правило: треба враховувати кардинальну зміну поведінки, яка відбувається між миром і війною.

За два роки ми сформулювали для себе сім принципів воєнної дипломатії. Усі вони були вироблені, як то кажуть, не від хорошого життя. Але вони працюють.

Перший принцип – це впертість.

Усі переговори України про надання зброї починалися з твердого і однозначного "ні". Абсолютно всі.

Але там, де класичний дипломат мирного часу, почувши "ні" декілька разів, давно зупинився би і відклав ці переговори – дипломат воєнного часу не має такого права.

Він має битися доти, доки не отримає відповідь "так".

Тому ми пробивали ці стіни хибних уявлень і штучних перепон знову і знову, поки не отримували врешті-решт позитивну відповідь. Протитанкові засоби, натовська артилерія, ракетні системи залпового вогню, новітні засоби ППО, танки, далекобійні ракети та сучасна авіація – усі ці типи зброї зрештою були розблоковані на політичному рівні.

Впертість воєнної дипломатії стосується не лише зброї, але майже будь-якої міжнародної ініціативи чи переговорів.

Другий принцип: не боятися ставити друзів у незручне становище.

Зазвичай з друзями ми себе поводимо особливо коректно.

Але в умовах війни різниця між вами і друзями полягає в тому, що якщо ви помрете, вони покладуть квіти на вашу могилку, згадають дружбу і продовжать жити своїм життям.

А ви – помрете.

І тому якщо ціна вашого виживання – це витягнути друзів із зони комфорту, то вам потрібно це робити.

Цей принцип викликає найбільший резонанс, найбільше питань. Мовляв, "як ви можете так говорити, так спілкуватися?"

Можемо.

Тому що на кону – виживання нашої країни. І тому якщо не працює дружня тиха розмова за зачиненими дверима, потрібно з друзями говорити відверто і за присутності інших. Доти, поки не буде результату.

Третій принцип – непотрібність "плану Б".

Цей підхід теж якось після однієї мої цитати викликав жваве обговорення. Бо класична дипломатія передбачає, що дипломат обов’язково повинен мати "Exit strategy", шляхи відходу, якщо його ініціатива буде невдалою.

Але непотрібність "плану Б" полягає не в тому, що ви дурні й не придумали собі резервний план. Просто воєнна дипломатія передбачає, що ви або досягаєте результату, або вам кінець.

Я якось говорив з одним офіцером, командиром роти, і він розказав мені цікаву історію. Каже: коли я збирав своїх керівників-командирів взводів і ставив їм "план А" – наприклад, захопити міст, – то вони запитували, а якщо ми не захопимо міст, що робимо? І він казав: ну, тоді збираємося на перехресті за кілометр від мосту.

Але щоразу це закінчувалось тим, що вони збиралися на перехресті. Бо виконати задачі відразу не виходило, і взводні обирали резервний план.

От щоразу!

Тоді він змінив тактику і почав доводити до підлеглих тільки "план А". Це не означає, що у нього не було резервного плану. Але у війни інша психологія. Війна – це надзвичайно жорстке зіткнення. І за цих умов важливо бути сфокусованим виключно на досягненні "плану А".

Вчора вночі я повертався до України і в потязі листувався зі знайомим, який спитав мене, коли закінчиться війна і чим.

Я відповів: коли – не знаю, а закінчиться нашою перемогою.

Він пише: окей, а реальний план є? Якщо приватно? Кажу: є. Перемога. Це реально, тільки один план. Питає: а може, якісь компроміси? Ні, немає компромісів.

Це листування ілюструє особливість воєнного часу.

Коли ви навіть для себе вирішуєте, що маєте "план Б" – то так само, як і в історії з фронту, це безпечне перехрестя за кілометр від мосту психологічно тисне.

Я це бачу і по дипломатах. Проводив нещодавно нараду з групою послів щодо постачання Patriot – і відразу міг ідентифікувати, хто з послів вже живе в "плані Б". Замість того, щоб зосередитись виключно на задачі "дістань той клятий Patriot".

Четвертий принцип – це максимальне стиснення часу для ухвалення рішень.

Дипломатія – це процедура.

Класична дипломатія передбачає максимальне проведення питань через усі фільтри. І краще хай рішення трошки затримається, "вилежиться". Може, зміняться обставини, виникнуть додаткові фактори.

Але під час війни ти не маєш на це часу.

Тому протоколи і процедури в часи війни зазнають втрат. Бо коли гинуть люди – тобі не до протоколів і не до процедур.

І запевняю вас, я за ці два роки особисто мав і наші посли мали багато прикладів того, коли тобі розказують: ну, ми не можемо так швидко, бо є процедура... Але потім з’ясовується, що якщо правильно побудувати процес, то кожна країна має великий простір для стиснення часу для ухвалення рішення.

Будь-якого рішення!

Потрібно просто підібрати ключик.

П’ятий принцип – це гнучкість рішень у стилі "меню".

Будь-хто, хто має досвід в аналізі дипломатії або у теорії чи практиці дипломатії, чув фрази на кшталт "це не меню à la carte". Мовляв, "ви не можете вибирати з переліку принципів або вимог до вас, ви маєте взяти все".

Але воєнна дипломатія вимагає мистецтва поєднання жорсткості, принциповості та гнучкості.

Як писав Сунь-цзи, війна – це наступ і маневр.

Наступ – це там, де ти жорсткий і принциповий. Маневр – це там, де ти проявляєш гнучкість.

І тому коли президент Зеленський виступив з ідеєю "формули миру", вона отримала ось цей елемент гнучкості: ти можеш вибрати пункти, до яких ти хочеш приєднатися, якими ти хочеш займатися.

Це унікальне явище для мирного плану, і він навмисно зроблений таким, щоб залучити якомога більшу кількість країн.

І я думаю, що "формула миру", ця ініціатива президента, увійде до історії дипломатії не лише через те, що вперше умови завершення війни визначає країна, яка зазнає нападу – а не країна, яка напала, або третя сторона. Він увійде в історію також як приклад конструктивної вибірковості.

Шостий принцип воєнної дипломатії я б назвав "усі говорять з усіма".

У країні, яка перебуває у війні, усі – від найвищих посадовців до секретарок і помічників – мають говорити зі своїми відповідниками в країнах, з якими треба вирішувати те чи інше питання. Один з яскравих прикладів такого підходу – це наша з Андрієм Єрмаком зустріч з міністром закордонних справ Угорщини Петером Сійярто. Ми навмисно поїхали вдвох, щоби послати цим чіткий сигнал налаштованості України на вирішення проблем.

Офіс президента, Кабмін, МЗС, інші міністерства – усі мають прямі контакти зі своїми відповідниками в інших країнах на всіх рівнях.

Так, жертвою цього підходу іноді стає цілісність зусиль.

Але проблема не в тому, що всі говорять з усіма. Навпаки, це нормально, адже в умовах війни одне МЗС не може фізично витягнути на собі шалений обсяг комунікації, яка відбувається. Тому класична модель дипломатії "все через МЗС", яка все ще є в деяких країнах, – в умовах війни просто не працює.

Проблема виникає тільки тоді, коли всі починають говорити різне.

Тому функція МЗС змінюється і полягає не в тому, щоб координувати, хто з ким говорить, а що саме ці люди говорять. Бо всі мають говорити одне й те саме.

І сьомий принцип – це чіткість, прямота висловлювань, доречних у конкретному контексті.

Усі знають, що класичний дипломат має висловлюватися плутано і перевантажено політесом. Що дипломатія передбачає закладання декількох сценаріїв в одне коротке речення. Тому що ніколи не знаєш, як життя повернеться, а виглядати незграбно не хочеться.

Але у часи війни краще виглядати незграбно, ніж говорити так, що твої слова не матимуть ефекту.

Словесне фехтування потрібне в мирний час, а під час війни потрібно донести сигнал у найкоротший час до необхідної аудиторії. І для цього треба дуже добре розуміти свою аудиторію і говорити з нею коротко, прямо і жорстко.

Це має ефект, зокрема, і через те, що в дипломатію вже прийшло покоління людей, які виросли в соцмережах, і вони якраз і розуміють саме короткі, прямі та жорсткі висловлювання.

Це – сім особливостей дипломатії часів війни, які я побачив. Можливо, ви побачите щось додаткове – тут є простір для обговорення.

Але саме Україна може сформулювати принципи воєнної дипломатії – як наш, український внесок та додана вартість у теорію і практику дипломатії.

записав та систематизував Сергій Сидоренко