Нездоров’я нації

  • 30.03.2024 02:35

– Ми ампутували тобі ногу, – сказав Равік.

– Вище чи нижче коліна?

– На десять сантиметрів вище. Коліно виявилося роздробленим. Його не можна було врятувати.

Реклама:

– Розумію, – сказав Жанно. – Значить, і допомога з каліцтва буде більшою. Відсотків на десять. Дуже добре.

Паризький підліток із "Тріумфальної арки" Ремарка щиро радів, коли став жертвою дорожньо-транспортної пригоди; і дякував хірургу за ампутацію кінцівки. Тринадцятирічний Жанно натхненно розповідав, що тепер страхова компанія виплачуватиме йому довічну пенсію, і вони з матір’ю зможуть відкрити власну молочну крамницю.

Автор уславленого роману хотів підкреслити всю абсурдність ситуації, коли фізичне каліцтво вважається не злом, а благом. Але те, що виглядає абсурдом у мирний час, може стати логічним у тилу країни, що воює. І сьогоднішня Україна – яскраве тому підтвердження.

До 24 лютого 2022 року будь-яке тяжке захворювання в нашій країні було джерелом болісних обмежень. Українці з інвалідністю нерідко ставали жертвами ейблізму. Українці з інвалідністю страждали від нестачі інклюзивності та не могли жити повноцінним життям. Українці з інвалідністю часто стикалися з дискримінацією під час пошуку роботи та сприймалися як люди другого ґатунку. А символічні пенсії та пільги, які держава виділяла своїм нездоровим громадянам, не компенсували незліченних незручностей та принижень.

Але потім в Україну прийшла повномасштабна війна з масовою мобілізацією та частковим закриттям кордонів. І раптово виявилося, що важка недуга – це джерело можливостей для мешканців українського тилу.

Українець з інвалідністю може не йти до армії, якщо не хоче цього. Українець з інвалідністю може сам обирати, чи залишатись йому на Батьківщині, чи їхати за кордон. Українець чи українка з інвалідністю можуть подарувати своєму військовозобов’язаному синові, онукові чи дружині відстрочку від мобілізації. І, звичайно, українці з інвалідністю можуть вивезти близьку людину з країни.

Реклама:

На початку 1970-х радянський режим дозволив єврейську еміграцію. Можливість легально залишити країну виявилася прив’язана до національності, і незабаром у СРСР народився цинічний та неполіткоректний жарт: "Дружина-єврейка – не розкіш, а засіб пересування".

В Україні воєнного часу подібним засобом міг стати близький родич з інвалідністю. На сьогодні супровід інваліда залишається однією з найпопулярніших схем, які дозволяють військовозобов’язаним українцям перетинати кордон.

Теоретично здоровому чоловікові доводиться супроводжувати хворого родича, якому потрібна поїздка до Європи. Однак на практиці нерідко виходить по-іншому: виїзд з України потрібен саме здоровому, а хворий супроводжує його, наче жива перепустка.

До 24.02.2022 всі хотіли бути бадьорими, енергійними, повними сил – і засмучувалися через брак здоров’я. Але після 24.02.22 безліч наших співгромадян виявились зацікавленими в тому, щоб бути максимально нездоровими: заради самих себе чи своїх рідних.

Ті, хто справді страждав від серйозних захворювань, поспішали офіційно оформити інвалідність. А здоровіші люди нерідко вдавалися до незаконних махінацій. Хтось укладав фіктивний шлюб із жінкою-інвалідом. Хтось давав хабарі членам МСЕК. Хтось купував підроблену довідку про непридатність до військової служби.

Зловживання, пов’язані з реальними чи вигаданим нездоров’ям, множилися від початку великої війни. Але довгий час переважала думка, що перемога над Кремлем близька і невідворотна, і що уявні хворі їй не завадять.

Під час одного з ефірів влітку 2023-го спікер Офісу президента Михайло Подоляк висловився на цю тему дуже відверто: "Вірте в себе. Або не вірте, тоді купляйте довідку ВЛК, виїжджайте і шукайте собі можливість інтегруватися в інше суспільство". Іншими словами, відтік невмотивованого мобілізаційного ресурсу за рахунок фіктивних хвороб не вважався на Банковій надто серйозною проблемою.

Реклама:

Ситуація змінилася до кінця минулого року, коли стало очевидним, що швидкої перемоги над Росією не буде. Повномасштабна війна виявилася не спринтом, а виснажливим марафоном. Потреба в мобілізаційному ресурсі різко зросла. І тоді держава кинулася в бій із уявним нездоров’ям.

Щоправда, на той час більшість фальшивих хворих із нечистою совістю встигли залишити країну, і основний удар припав по реальних хворих. Саме так відбувалося на початку січня 2024-го, коли на кордоні розігрувалися потворні сцени: інвалідів – із супроводом та без – висаджували з потягів, годинами тримали на КПП, а потім відправляли назад. Лише широкий розголос примусив Держприкордонслужбу відмовитися від цієї практики і повернутися до колишніх, гуманніших порядків.

З кінця 2023-го нездоров’ям нації перейнялися і наші законодавці. Спочатку збиралися відібрати відстрочку від мобілізації в інвалідів ІІІ групи. У новому законопроєкті № 10449 від цієї ідеї відмовилися. Натомість було запропоновано обов’язковий повторний огляд чоловіків, які отримали II чи III групу інвалідності після повномасштабного вторгнення. Також планується суттєво звузити коло осіб, які мають право на відстрочку з догляду за інвалідами.

Але хоч би що не винаходила українська влада, вона стикається з принциповою проблемою: як відновити справедливість, не породжуючи нової несправедливості? Що важливіше: вивести на чисту воду хитрунів та ошуканців чи не нашкодити людям із реальною інвалідністю?

На жаль, будь-яка масова кампанія з виявлення фіктивних хворих означатиме нові поневіряння та приниження для справжніх хворих. Ба більше, вона сприятиме поширенню негативних стереотипів, пов’язаних із нездоровими громадянами. В історії таке вже бувало.

"Озлоблені жінки шукали тих, що "переховуються" в тилу; раз при мені чоловік, якого переслідували дві жінки, які не вірили, що він інвалід, вийняв з орбіти штучне око", – так Ілля Еренбург з Києва описував діяльність паризьких активісток у роки Першої світової війни.

Перегнувши палицю з пошуком уявних хворих, Україна ризикує отримати нову версію ейблізму, коли на інвалідів будуть усталено дивитися з упередженням та підозрою.

Реклама:

У цьому випадку будь-який хворий чоловік молодший за 60 років почне сприйматися як потенційний зловмисник. Мовляв, велика ймовірність, що він зовсім не хворий, а просто ухиляється від мобілізації та купив потрібні документи.

Хворі українці похилого віку, яких доглядають військовозобов’язані родичі, виглядатимуть потенційними симулянтами. Мовляв, цілком можливо, що насправді вони не потребують догляду, а допомагають комусь отримати відстрочку.

Українця з інвалідністю, який виїжджає за кордон не сам, вважатимуть потенційним аферистом. Мовляв, хто може поручитися, що йому справді необхідне лікування в ЄС та супровід здорового родича чоловічої статі?

А найсумніше те, що побічними жертвами нового ейблізму можуть виявитися вчорашні учасники бойових дій. Люди, які заплатили власним здоров’ям за свободу та незалежність України.

І якщо щось подібне справді станеться, це буде найбільшою несправедливістю, яку лишень можна собі уявити.